«Аж на початку березня ми дізналися про січневий переворот у Києві. Всі були приголомшені жорстокістю тієї кривавої розправи москалів, а надто розстрілом полонених крутян. Очевидці розповідали, що, увірвавшися до міста, москалі почали хапати перехожих і тих із них, хто показував червону посвідку (за розпорядженням міської влади всі кияни мали отримати особисті посвідчення на червоному папері) або розмовляв українською мовою, там же, на вулицях чи у глухих дворах розстрілювали. На благання відпустити відповідали: "Не понимаю этого собачьего языка". Кажуть, що розстріляних без суду і слідства були тисячі. Ми вірили й не вірили тим чуткам. Та розповідь брата Сергія розвіяла всі сумніви. Його теж були схопили на вулиці, але, на щастя, йому вдалося втекти: коли заганяли до підворітні купку переляканих людей, він скористався з недогляду карателів. Від Сергія дізнався я і про крутян».
Зі спогадів, таємно написаних у 60-х роках минулого століття першим головою Бориспільського райвиконкому, організатором повстанського загону на Переяславщині та жертвою сталінських репресій Іваном Гнатовичем Козубом (1896 – 1985).
Автор з донькою, 1934 р.
Джерело: І. Козуб. Доба і доля. Київ, 1996. С. 169-170.