Козачинські гербу Вонж. Історія роду.

Український архівник
28 квіт.
Читати 5 хв

Козачѝнські – шляхетський, дворянський та козацько-старшинський рід, що користувався гербом Вонж. Його численні представники вели державну службу, мали офіцерські звання, займалися просвітницькою діяльністю тощо.

Поштовхом до проведення цього дослідження стала приналежність до родини Козачинських прабабусі автора у 10 поколінні – Феодосії Матвіївни (нар. 1727), памʼяті якої цю статтю й присвячено. Отже.

Витяг з дворянської справи, 1811 р.

Загальний вигляд генеалогічного дерева Козачинських

Поколінний розпис родини

Олександр (роки життя невідомі; в частині джерел фігурує як Іван, в одному – Григорій) – шляхтич, мешканець містечка Ямпіль Брацлавського воєводства Речі Посполитої. За думкою частини дослідників, рід Козачинських був польського походження, хоча обидва сини Олександра належали до православного духовенства. Таке твердження, що побутує переважно у російській літературі, сформувалося, мабуть, в результаті хибного трактування дослідниками ранньомодерного поняття «польський» не як підданого Польської Корони, а як того, що є польським етнічно.

Етимологія ж прізвища, можливо, повʼязана з селом Козаччина Чортківського району Тернопільської області.

Нащадки Олександра Козачинського

Матвій Олександрович (1695 – до 1767) – народився в Ямполі. У молодому віці разом з молодшим братом Мануїлом перейшли на лівий берег Дніпра – в Гетьманщину. Знатний військовий товариш Війська Запорізького. Згодом – священник Троїцької церкви у с. Положаї Яготинської сотні Переяславського полку. Прадід автора в 11 поколінні.

Підпис священника Матвія Козачинського, 1746 р.

Мануїл Олександрович (у чернецтві – Михаїл; 1699 – 15 серпня 1755) – український педагог, письменник, драматург, філософ. Вчитель Григорія Сковороди та Григорія Полетики. Один з фундаторів середньої й вищої школи в Сербії. Викладач новозаснованої Карлівецької словенсько-латинської школи поблизу Белграда. Викладав риторику, поетику й латинську мову. Префект Карлівецької словенсько-латинської школи (1735 – 1736). Автор п'єси «Трагедія сиреч печальная повість о смерті послєднєго царя сербського Уроша П'ятого і о падінні Сербського царства», яка поклала початок драматургії у Сербії. Видав панегірики на славу гетьмана Розумовського та імператриці Єлизавети Петрівни (з останньою зустрічався особисто). З 1739 р. викладав філософію в Києво-Могилянській академії. З 1742 – префект академії. Ігумен Гадяцького Червоногірського монастиря, архимандрит православного Слуцького монастиря (1748 – 1755). Помер та похований там же. Прямих нащадків не мав.

Михаїл Козачинський. «Філософія Аристотелева», родове дерево Кирила Розумовського за Козачинським та титулування останнього.

Нащадки Матвія Олександровича

Григорій Матвійович (1725 – після 1778) – студент Переяславського колегіуму з 1737 року. Тоді ж навчився писати російською та латинською мовами. У 1738 році «обучается алваря» (арифметиці), 1739 – вивчає фару (читання Псалтиря). Станом на 1746 рік навчався у Києво-Могилянській академії (коли її ректором був дядько Мануїл). 1761 в будинку Григорія сталася пожежа, в результаті чого згоріли різні документи. Переїхав до Глухова, де обіймав посаду військового канцеляриста при Другій Малоросійській колегії (1767) разом із сином Семеном. Реєстратор ніжинського полкового суду (1773), ніжинський полковий суддя (1778).

∞ (1) Анна Дмитрівна (1736 – до 1778)

∞ (2) Наталія Михайлівна (1753 – ?) – була молодшою за чоловіка на 25 років.

Підпис Григорія Козачинського, Глухів, 1772 р.

Феодосія Матвіївна (1727 – до 1788) – дружина виборного козака Петра Івановича Куліненка (одружилися орієнтовно у 1750). Прабабуся автора у 10 поколінні.

Василь Матвійович (1736 – до 1792) – священник Троїцької церкви с. Положаї Яготинської сотні Переяславського полку.

Іван Матвійович (1739 – до 1767) – наймолодший син Матвія. Рано помер, залишивши на брата Василя чотирирічних синів Грицька та Івана. Ще у XX столітті його нащадки проживали у навколишніх з Положаями селах.

Нащадки Григорія Матвійовича

Семен Григорович (1745 – після 1792) – військовий канцелярист при Другій Малоросійській колегії (1767), службовець Новоросійського генерального суду, полковий писар, бунчуковий товариш Ніжинського полку (з 1781), колезький канцелярист, дворянин. Мав 57 підданих у Борзнянськрму повіті.

∞ (1) Марія Василівна Кулаковська – донька ніжинського полкового судді Василя Петровича Кулаковського.

∞ (2) Анастасія Іванівна Романовська – донька колезького асесора Івана Миколайовича Романовського. Згадується як дружина Семена у списках дворян Переяславського повіту (1788). Достеменно невідомо, чи була Анастасія другою дружиною Семена, чи ця інформація не відповідає дійсності. Зазначу також, що проживаючий у Глухові Семен якимось чином потрапив до списку дворян Переяславщини і був записаний мешканцем села Положаї, а також бездітним.

Яким Григорович (? – до 1811) – дворянин, чину не мав.

Анастасія Григорівна (1763 – ?)

Нащадки Семена Григоровича

Андрій Семенович (1784 – ?) – титулярний радник, дворянин.

∞ Анна Олексіївна Бублик

Михайло Андрійович (1815 – ?) – губернський секретар.

Нащадки Якима Григоровича

Захарій Якимович (? – після 1811) – підписок земського погарського суду (06.02.1777 – 04.01.1780), канцелярист Другої Малоросійської колегії (13.03.1780 – 30.01.1782), канцелярист колезького суду (30.01.1782 – 23.12.1783), колезький реєстратор (23.12.1783 – 17.12.1785), губернський секретар (з 17.12.1785), дворянин.

Генеалогічне дерево Козачинських, 1811 р.

Дмитро Захарович (роки життя невідомі) – губернський канцелярист глухівського повітового казначейства (з 18.09.1802), губернський реєстратор (з 24.08.1806), 1806 року вступив до земського війська Чернігівської губернії, згодом перебував у складі третього загону, що розташовувався у містечку Махнівка Київської губернії. Начальник пʼятдесятної команди у місті Кобринь Гродненської губернії. Мав атестат від командуючого чернігівським губернським земським військовим Іллі Безбородька (син канцлера імперії Олександра Безбородька). 9 травня 1808 року нагороджений генералом князем Голіциним золотою медаллю зі стрічкою святого Володимира. 1809-го супроводжував рекрутів з Глухова до молдовських Ясс, за що отримав рекомендаційний лист від генерал-майора Олександра Маркова. Дворянин.

Кирило Захарович (роки життя невідомі) – співак придворної капели (1801 – 1804), кадет військово-сирітського дому у Петербурзі (21.07.1804 – 30.09.1810), звідки випустився колезьким реєстратором. Під час навчання вивчав пласку тригонометрію, геометрію, стереометрію, алгебру, арифметику, фортифікації, малювання, географію, історію, російську, французьку та німецьку мови. З 1810 року перебував на службі корнетом у 4-му Чернігівському кінно-козачому полку, у складі якого під командуванням генерал-майора Івана Паскевича брав участь у блокаді Модлинської фортеці (1813; Польща). Дворянин.

Василь Кирилович (1820 – ?) – титулярний радник, дворянин.

Євген Васильович (1849 – ?) – колезький секретар, дворянин.

Марія Василівна (1852 – ?) – дворянка.

Петро Васильович (1853 – ?) – дворянин.

Іпполит Васильович (1856 – ?) – дворянин.

Леонід Євгенович (12.06.1884 – ?) – випускник Полтавського кадетського корпусу (1902), Київського військового училища за першим розрядом (1904). 09.08.1904 – підпоручик, 10.10.1907 – поручик, 01.01.1909 – поручик 19-го піхотного Костромського полку, 15.11.1911 – штабс-капітан, згодом – капітан того ж полку. Учасник Російсько-японської та Першої світової війн. Отримав 5 нагород у період з 1907 по 1916. Дворянин.

Леонід Козачинський з невідомими жінками (сестрами?), поч. XX ст.

Невідомі гілки Козачинських

Федір (роки життя невідомі) – козак, під час 5-ї Російсько-турецької війни служив на Українській лінії та на форпостах (1737 – 1739), миргородський полковий писар (1741 – 1753). Власник 22 дворів у селі Писарівка (1748). Мав приїжджий двір і 47 підданих у селі Федорки Цибулівської сотні, а також 47 підданих у Степовцях цієї ж сотні (1752). Учасник обрання Кирила Розумовського гетьманом України (1750). Миргородський полковий суддя (11.1753 – 1773), бунчуковий товариш (з 05.1773), колезький асесор.

Сидір (роки життя невідомі) – син козака, військовий трубач. За наказом генерал-губернатора графа Петра Румʼянцева-Задунайського отримував жалування та гроші на мундир.

Василь Трохимович (1770 – 1850) – киянин, студент Київської духовної академії (1781 – 1791). Пройшов курс російської граматики, французької та латинської мов, арифметики, історії, географії, поезії, риторики та філософії. Вчитель Київського головного народного училища (з 1.09.1791), колезький реєстратор (з 04.04.1799), губернський секретар (31.12.1803). Вчитель 1-го класу повітового училища (01.11.1809). Викладач російської граматики та чистописання. За відгуками візитаторів, відрізнявся «усердным и прилежным исполнением своих обязанностей, он к ученикам и они взаимно к нему привержены».

∞ (1) Наталія Кармалій – донька купця.

• Діти від першого шлюбу:

Іван Васильович (1806 – ?) – надвірний радник, службовець Київської комісаріатської комісії, дворянин.

Парасковія Василівна (1807 – ?) – дворянка.

Марʼяна Василівна (1811 – ?) – дворянка.

Анастасія Василівна (1812 – ?) – дружина прокурора Івана Андрійовича Навроцького, дворянка.

∞ (2) Софія Якимівна Барська (23.09.1782 — 17.09.1825) – донька купця, почесного киянина та київського бургомістра Якима Івановича Барського (10.09.1751 – 1816), племінника мандрівника та письменника Василя Григоровича Барського (12.01.1701 – 18.10.1747).

• Діти від другого шлюбу:

Федір Васильович (09.02.1818 – 18.06.1867) – майор Київського кадетського корпусу (1860), дворянин.

Георгій Васильович (1819 – ?) – штабс-капітан, пристав 1-го стану Київського повіту у Гостомелі. Мав доньок Анну (1859) та Марію (1864 – 1865). Дворянин.

Марія Василівна (1822 – ?) – дворянка.

Павло Васильович (1824 – 1847) – дворянин.

Запис про охрещення Федора Козачинського у Преображенському соборі Києво-Печерської лаври, 1818 р.