Лист Карла X Густава до Веллінга Готтара, 1657р.

Лист шведського короля Карла X Густава до свого посла в Україні Веллінга Готтара з проханням переконати Хмельницького піти війною на Москву.



Українською: "Повторення перших літер. Карл Густав Благодатний. Благородна, щиро віруюча людина. І все ж, враховуючи серйозність справи, під час цього прохання ми жодного разу не припиняли загострювати Вашу ревність до наших неодноразових наказів, так само, як наші пізні листи цього певного посланця були довірені Вам на шляху до Князівства Трансільванії про що ми подбали. Проте, ми все одно турбуємося про те, щоб отримати можливість написати, щоб Ви зрозуміли, що немає моменту, щоб ми успішно сповіщали вас у виконанні того, що ми довірили вам. Якщо Гетьман Хмельницький та Військо Запорізьке бажають зберегти свою прабатьківську віру, свободу та нову Державу через несправедливість Поляків, не тільки зараз, але й у майбутньому, супроти будь-кого, хто бажає знищити це і загнати їх у ярмо, тепер вони думають, що настав час об’єднатися з нами в обладунках і з Князем Трансільванії, щоб повстати проти своїх постійних віроломних ворогів справедливою помстою, і звезти нанівець можливість завдати їм [козакам] ще більшої шкоди. І щоб цей корисний план можна було об’єднати з результатом, буде дуже важливо, якщо Ви, при будь якій нагоді, намагатиметеся переконати, що, якщо Ви зробите будь-яку річ, відому між благородним Князем і Козаками, з усією наполегливістю та за загальну справу, нехай матимете свою перевагу в пораді. Ще краще було б, якби вони через якийсь спірний випадок вийшли з цього спільного союзу [України з Москвою], або помирилися з Поляками за порадою своїх ворогів (як вони мають намір зробити це через Москву за умов Вільнюса [Вільнюського миру], через які вони іноді можуть їм підкорятися), або через рішення Москви ви дасте їм подумати, наскільки він невигідний, щоб вони могли знайти надію на безпеку, або чекати, коли, примирившись, вони не зможуть убезпечити свою віру, і так само було б небезпечно мати Москаля за володаря Польщі, через що той стане більш могутнім. Тому вони не мають нічого кращого для своїх власних справ, ніж якби вони зберегли свої свободи в своєму теперішньому стані під захистом нашої зброї та Трансільванії, щоб більше не боялися злого Господаря [Москву] та не втратили власну Державу. Подбайте, щоб вони не боялися чогось від Поляків, що Держава [Швеція] гарантує їм їхні інтереси, і що Москва користуватиметься помірною владою своєї Імперії і їх жадібна рука не вийде за свої межі, що це буде можливим завдяки захисту його сусідів [Швеції і Трансільванії], і він зможе мирно насолоджуватися своїм суверенітетом не боячись втручання тих хто межує з його народом. Але якщо ми вступимо в війну, то нехай Гетьман Хмельницький не стане проти нас. Нарешті, якщо між Козаками і Татарами є якісь стосунки, то Ви повинні надати ту саму пораду, щоб, якщо не вдасться привести Татар, з якими вони хочуть об’єднатися разом з нами проти Поляків, принаймні, щоб не трапилося так, що він стане з ними [Татарами] проти Нас, а краще, щоб вони напали на одного й того ж ворога — Москву. Їх можна було б переконати, застосувавши відповідні аргументи для цього, що їхня безпека та стан речей, що охороняються протекцією Москаля, щоденно спиралися на наші великі успіхи [тобто поступово переходили під протекцію Швеції]. Ви також покажіть, наскільки справедливо вони можуть вести проти них [Москалів] війну, через яку вони можуть обіцяти собі безпечний і надійний мир, тощо. Марієнбурґ. 20 лютого 1657 року";


Оригінал: "Repetitio priarum literarum. Carolus Gustavus etc. Gratium etc. Nobilis Nobis sincere fidelis. Quamquam pro rei gravitate at temporum horum requisitione non destitimus quavis occasione iteratis nostris mandatis studium tuum acuere, sicuti nuper literas Nostras de 9 hujus certo cuidam nuncio per Regiomontem ad te ituro commissas, postero die hoc est decio ejusdem in duplo alia via per aulam Transylvaniæ mitti curavimus. Nihilominus tamen curæ Nobis est, hanc quoque scribendi occasionem aucupandi, quo intelligas nullum momentum welle Nos a te intermitti perficiendi quam cellerime illa, quæ tibi in commissis dedimus. Si Campiduci Chmielnicio adeoque genti Zaporovianæ cordi est, avitam fidem, libertatem et novum Statum contra injurias Polonas, non solum in praæsens, sed etiam in futura tempora contra quoscunque eundem turbare volentes, muniendi adeoque conditiones ejusdem Status sui meliorandi et stabiliendi, jam illud tempus esse cogitant matura conjunctione armorim Nobiscum et cum D. Principe Transylvaniæ contra toties perfidos hostes suos justa vindicta insurgere et occasionem copiamque amplius lædendi ijs præcidere possunt. Et ut tam salubre consilium effectui jungatur, plurimum referet, si occupata omni oppurtunitate operam dederis, ut, sublata, sicubi aliqua inter altememoratum Principem et Cosaquos nota est, omni æmulatione, communi causæ nihil profutura, eos sic inducas, ut communis rei hoc tempore suumque proprium emolumentum in consilio habeant. Etenium si aliquo incidente casu abduci sese paterentur a communi hac conjunctione, et aut Polonis suasu inimicorum conciliarentur (quem ad modum Moschi inter conditiones Vilnenses hoc intendunt, cuo ijs aliquando obnoxij fiant), aut Moschis plane sunjicerenter, considerandum eis relinques, quam tenuem in eo securitatis spem inveniant, aut expectent, cum reconciliatis tuto fidem habere nequeant, ac Moschum pariter Regem Poloniæ tam potentem D-nm habere non nisi periculosum foret. Igitur non alias melius rebus suis prospexerint, quam si libertati Status sui præsentis sub favore armorum Nostrorum et Transylvaniæ sic consuluerint, ut gravem amplius Dominum non timeant, nec de vindicato Statu suo, sive politico sive ecclesiastico, quicquam derogetur, quo faciet, si non solum prospiciant, ne a Polonis quicquam timeant, sed etiam ne paria a Moscho aliquando metuere necessitas ipsis imponatur. Sicuti ad interesse Starus eorum pertinet, ut Moscus moderatis Imperij viribus gaudeat, nec avaras manus ulterius, quam par est et vicinorum salus patitur, extendat, ita quoque sine invidia conterminantium populorum imperio suo tranquille fruatur; sin vero bello Nos appetere non absistat quærenda per Chmielnicium Campiducem occasio, qua eidem commode persuadeatur, ut rationem habeat istius belli, quod nullas ob causas justas susceperit, et si pergat illud continuare, fieri possit, ut sollicitatis aliunde gentibus non exiguum periculum pariat. Demum si aliquid inter Cossacos et Tartaros commercij intercedit, eadem opera providendum tibi est, ut si Tartari adduci nequeant, quo Nobiscum contra Polonos arma sociare velint, saltem ne pro illis eadem adversus Nos expediant, sed potius Moschum hostem eundem aggrediantur; quod suaderi posset posset, adhibitis ad id aptis argumentis salutem eorum Statumque facientibus ductis a potentia Moschi quotidie metuenda incrementa capiente, adeoque naturali odio, quod tanto acerbius Moschi in eos exercituri sint, si ex dissensionibus nostris immodicas vires acquisiverint. Juxta quoque ostendes, quanto justius eis bellum intulerint, a quibus tutam et securam pacem sibi promittere vix possunt. Quibus etc. Mariæburgi. 20 Februarii 1657";


Джерело: Ч. 3 : Т. 6. : Акты Шведского государственного архива, относящиеся к истории Малороссии (1649-1660 г.). - 1908. - С. 207-209.