«Ты вышла замуж за москаля и хочешь наш народ поесть»; москалі та козацька Стародубщина у XVIII ст.

Співжиття «одного народу» у прикордонному українському Стародубському полку (нині Брянська область РФ) з доносів першої третини XVIII ст.



1715. Вислів слуги полковника Павла Полуботка Федора Стичинського про те, що «нинешний гетман человек смирной, за Украину стоять не умеет, кто нападет, то все дерут. Коли б уже дождаться когда гетманом будет полковник ваш, он за Украину стоял би и москалям ее разорять не давал. Ваш полковник еще не гетман, однако без его приказу москали в полку ваше ничего не берут».


1716. Скарга на новомглинського козака Авраменка, який у присутності новомглинського сотника, взявши до рук рушницю, говорив російському офіцеру: «Не зарекаюся, бо колись цих москалей треба карати!».


1727. Скарга на колодника Стародубського острогу, який у відповідь на погрози охоронця-росіянина донести на нього про лайливі слова в адресу імператриці, погрожував йому розправою: «У нас Государя нет а есть баба! Вас всех москалів годилось би перевершать, что на нас доносите. Дождетесь что ми будем вас вешать».


1728. Скарга на жителів Почепа: «О похабных словах почепских обывателей на великоросийских людей», один із її фігурантів називав «великороссийских людей шавками, то есть по малороссийскому наречии – погаными собаками»;


1728. Скарга на міщанина Марухненика, який погрожував підняти повстання й винищити увесь гарнізон «так что офицери да управитель живими из Почепа не виберуться», а також «грозил великороссийских людей, обретающихся в Почепе разними смертьми погубити». Він же наполягав «даби великороссийского народа никого, и детей тут не било и наши дети не били би за рускими детьми».


1728. Скарга на міщанина Косьму Красковського, який «бранил московського народа людей. Чтоб наши дети за московським народом никогда в неволе не были».


1728. Скарга на міщанина Дмитра Думу, котрий «бранил матерно московський народ говорил чтоб наши дети за московским народом не были. Князя Меншикова називал князиком, блинниковим сином и блинником».


172[?]. Скарга на міського суддю, який відмовив жінці у задоволенні позову, сказавши «ти вышла замуж за москаля и хочеш наш народ поесть!».


1731. Слова олонецької шинкарки Агафії Слесаревої [кому?] про гетьмана Павла Апостола, який в той час був миргородським полковником: «Вы знаетесь с москалями и их любите. Пан наш Миргородский москву скоро всю вырубит!».


173[?]. Донос російського солдата Антонова на селянина Корнія Федорова, який перебуваючи на постої сказав солдату: «Когда же гетмана наставят, то ви у нас на квартирах стоять не будете, говаривал он, шея сапоги. Когда Господь даст, турки востанут, и вас канчуками в московскую землю погонят».


173[?]. Розмова між козаком Сумського полку [не Стародубщина, та все ж] Мамицею і російським офіцером Трофимом Яковлевим. У відповідь на офіцерську лайку: «Бунтовать де замышляете, а еще с вас мазеповщина не вывелась!», Мамиця у своїх погрозах апелював до імені одного із ватажків повстання Кіндрата Булавіна (1707–1708) Ігнатія Некрасова: «Растакие де москали, будет на вас Некрасов и будем мы вас волочить за ноги!».


17[??]. Висловлювання мешканця села Шептаки Стародубівського полку Павла Хандоженка, який стверджував, що «наша Малороссия ныне стала Великороссией», скаржачись, ймовірно, на переселення москалів у регіон.


 

Джерело: А. Бовгиря, "«По нашему названию — москали»: росіяни у сприйнятті мешканців Гетьманщині XVIII ст.".