З листа гетьмана у вигнанні Пилипа Орлика (1672 — 1742) до митрополита Стефана Яворського. Після 1715р.
Мова оригіналу: церковнослов'янська з домішком української (т.з. «писемна мова»).
Орлик часто цитує й Мазепу, тому не всі слова належать йому одному. Виписуємо весь цікавий зміст:
"Для жон і дітей ваших, для общого добра матки моєї отчизни бідной України, всього войска Запорозького і народу Малоросійського. <...> Щоб ви, з жонами і дітьми, і отчизна з войськом Запорозьким так от Московськой, як і от Шведськой сторони, не погибли. <...> Когда царское величество не доволен будет, не токмо України, но і государства свого, от потенції Шведськой оборонить. <...> І первий пойдет в государство Московське, а другой в Україну. <...> Огнем і мечем бідной України не зносили. <...> Пока не увижу, з якою потенцією Станіслав к границям Українським прийдет і якії будуть войськ Шведських в государстві Московськом прогреса. І єслі не сила наша будет боронить України і себе, то для чого ж імієм самі в погибель лізти і отчизну погубляти? І сам Бог і цілий світ будет видіти, что по нужді тое учинилисмо ми і, яко вольний незавойований народ, старалисмося о способі целості нашой. <...> Для охраненія України. <...> З другой сторони, представляла мнє совість християнськая присягу мою, которою на вірную службу єму Мазепі єдиному, яко гетьману і пану своєму (понеже [оскільки] царському величеству будучи іноземцем і пришельцем в Україну, а ні на подданство, а ні на вірность, нікогда не присягалем). <...> Бил там же в Білій Церкві при канцелярії нашей єдин под'ячий для наученія Малоросійского язика і письма даний. <...> Перешол потім Мазепа з войськом реіменту свойого з сегобочной України на тамтую сторону Дніпра. <...> Король Шведський от Смоленська обратился к Україні. <...> Войська Великоросійскіє за собою внутрь України впровадить на посліднюю оной руїну і на нашу погибель! <...> Чтоб не допустить войськ Великоросійських в Україну. Просили токмо его о обявлєнії, чего імієт з цілою Україною і Войськом Запорозьким надіятися. <...> Войську Запорозькому і всьому народу о протекцію і о свобожденію от тяжкого іга Московського. <...> Виписать всі наші обіди прежнії і теперішнії, прав вольностей отятиє, крайнєє разореніє і предуготованую всьому народу пагубу. <...> Для православного Восточного єдиновірія приклонилися, так, будучи свободним народом, свободно тепер отходим. <...> І Україна Батурином устрашенная боятися будет єдно з нами держать. <...> А прибивши до села Бахмача, перш сам публічне на Євангеліє святом присягл пред всями єнеральною старшиною, полковниками, сотниками і знатним товариством, что он не для приватной своєй пользи, но для общого добра целой отчизни і Войска Запорозького принял протекцію короля Шведського. <...> Но паче своєй і целого народа Малоросійського целості. <...> Но надіяся в Україні жадного постоянства, царское величество намірен єсть і о Гетьману і о всем народі вещ якуюсь противную устроїть. <...> Жителі Українські. <...> Я убо єдин іноземець. <...> Українські сини, ревносноє отчизни своєй ісчадіє";