У 1789 році німецький публіцист Йоганн Якоб Гебауер (1745 – 1818) склав свій список слов'янських мов, до якого, разом з невеликою характеристикою, увійшла і українська:
"Українська, або мова козаків. За думкою царської канцелярії це основний [?] діалект. Попович вважав її справжньою старослов’янською, і лише пан Хофрат Шльозер стверджує, що розмовна мова козаків змішана з багатьма турецькими словами, а канцелярська з багатьма польськими та російськими, і тому дуже сильно відрізняється від інших восьми слов'янських мов";
Про російську мову автор пише наступне:
"Російська. Цей діалект [слов'янського кореня] колись вважався мовою, якою говорив Кирило, або справжньою слов’янською. Єдина різниця між славонською церковною мовою та російською канцелярською або розмовною полягає у вимові, а також у відмінюванні. Мова росіян була відома тим, що вона була готською та німецькою від варязьких правителів, фінською від підкорених фінів, грецькою від християнських проповідників, а також німецькою, нідерландською та французькою через імператора Петра I, але тепер це слов'янська мова, разом з польською та богемською".
Джерело: Johann Jacob Gebauer, "Fortsetzung der Algemeinen Welthistorie durch eine Gesellschaft von Gelehrten in Teutschland und Engeland ausgefertiget", V. 51, – 1789, – с. 236.