Український архівник публікує лише частину роздумів в якій описують менталітет, державу та тактику війни московитів. Станом на 2022 рік ці слова є дуже актуальними і за багато століть ніскілечки не змінилися. Повну версію тексту можна знайти за джерелом.
Юрій Немирич, Париж, 1634р.
"Сама країна [Московія] така безлюдна, така занапащена і непридатна для людського спілкування, з характерною, для неї незначною кількістю міст. <...> Сформований за умов рабства характер кожного стрічного мосха виявляє схильність до пишноти і тілесної розпусти, жорстокий і підступний. Війну вони розпочинають прудко, упокорюються поволі. Будь-яка нерішучість у цих варварів розцінюється як вияв ницості, а нагальний успіх, досягнутий силою, вважається ознакою величі. Під час бою, коли починають втрачати впевненість щодо успіху, часто, покинувши зброю, вдаються до втечі або звертаються до переможця з надією на ласку; до цього їх спонукає швидше переляк, ніж сподівання на порятунок, — що тільки збільшує кровопролиття. <...> Такого роду характер свідчить проти їхньої системи державного управління, подібної до турецької, абсолютистської і деспотичної, за якої навряд чи можлива загроза повстання. Некерований законами священний характер цієї країни так зміцнює владу, що сповнені забобонної шаноби мешканці ні свободи не прагнуть, ні неволі (даної, на їхню думку, Богом і царем) не відчувають і не уникають. Звідси цар такого схильного до забобонного страху народу втішається надмірним славослів’ям і найбільшою порівняно до інших могутністю. Зміцнює царську владу однакове становище усіх і розподіл посад, з яких навіть найменша (при дворі чи у церкві) надається за згоди царя, якому рідко загрожує небезпека з боку йому підлеглих. <...> Щодо методи усунення небажаних представників вельможного панства. Що стосується молоді, то вона не прагне до вільних студій, навчена одного лише славослів’я та плазування перед царями, протягом всього життя призвичаюється до рабства. Адже цар і підтверджує їхні права на спадщину, і відправляє часто на заслання навіть могутні і впливові при дворі сім’ї, які ні в чому не провинилися. Часта зміна місця проживання, пошуки нових посад у віддалених від родового гнізда фортецях, було, по суті, вигнанням. <...> Що стосується угод, то він [мосх] насамперед дбав про їхнє укладання з шведом та голландцями; з персом, [своїм] сусідом, обговорює торговельні відносини, дружба з галлом [як кажуть] обходиться йому загалом у тисячу вісімсот, з англійцем — стільки ж, з датчанином — у дві тисячі ластонів [ластів] зерна. Ось на таких підвалинах і засадах тримається ворожа сила. Надзвичайна сила ворожих військ радше у людях, ніж у воїнах, грунтується вона більше на кількості, ніж на якості. <...> У таборах, де воїнів купчиться дуже багато, вночі панує безтурботність, а вдень — бездіяльність, яка розслабляє тіло і губить душу хтивістю. До того ж, наскільки воїн неохоче зносить труднощі, настільки й скорий до чварів. Охоче пустошить навколишні землі і нищить майно [мешканців], і то так, що більше шкоди приносить своє військо, ніж вороже. А це тому, що в багатьох випадках спільність злочину дає їм більшу безпеку. До цих додай і зовсім неосвічених [вояків], які ніколи не бачили ворога і мають полохливу, рабську душу. Вони самотужки нічого не чинять, нічого завдяки власній чесноті не починають, а все роблять неохоче, з необхідності. <...> Вміло дбає, певно, князь мосхів про безпеку [підлеглих дворян], тому їх і важко підбурити до чварів або міжусобної війни. <...> Проте, коли наше військо дотримується чужинських приписів і коли душі всіх обернені на закордон, залишати батьківщину без сильного захисту небезпечно. Бо мосх не промине такої випробуваної нагоди, щоб нашкодити. Захоче або запал нашого війська сповільнити чи стримати, або театр війни в нашій вітчизні шукати буде";
• Автор також називає українців русинами, а росіян «мосхами».
Джерело: Ю. Немирич, "Роздуми про війну з московитами", Париж, - 1634р.