Радянський державний діяч, член ЦК КП(б)У (1918-1920) та один з виконавців голодомору Володимир Затонський (1888 — 1938) так згадував стан захопленого більшовиками Києва в січні 1918:
"Муравйов і його солдати відносилися до Києва як до завойованого краю. В Києві творився жах. Знаходили у людей свідоцтва написані українською мовою і розстрілювали їх. <...> Я приїхав до Києва саме тоді, коли його було взято. Страшне, кошмарне видовище. Можливо, ба навіть напевно, постраждали неповинні — у такому ділі всякого буває. Так, розстріляно українських есерів, по суті гарних хлопців, які тільки-тільки врятувалися від розстрілу, що його підписав Грушевський. Вони повтікали з-під арешту під час бомбардування, та коли наше військо увійшло до міста, у них були квитки членів Центральної Ради і, не зважаючи на їхні докази, їх порозстрілювано на місці. Я сам мало не загинув: серед білого дня мене один із наших патрулів зупинив. Я йому показав посвідку члена Українського Уряду, написану мовою українською, з печаткою Всеукраїнської Центральної Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Мені кажуть:
— Га, піймався, голубе!
Та й тут же таки, мабуть, були б і розстріляли, — тоді ж це просто на вулиці робилося, — коли б, на щастя, у другій кишені не було другого мандата — члена Раднаркому РСФРР за підписом Ілліча. Це викликало здивування, і запропонував розв'язати його, відпровадивши мене до штабу. Звичайно, у штабі непорозуміння виявилося. Як пригадую, влетіло й М. О. Скрипникові. Його хтось прийняв за полковника царської армії, та ще й «очевидець» знайшовся, що його добре з обличчя знав. Знов-таки якийсь випадок урятував нам Миколу Олексійовича";
Джерело: "Архіви України", №4, (222), 1990: липень-серпень, С. 54.