Лист жителів села Богородичани Ізюмського повіту Харківської губернії (нині Донецька область) до Генерального Секретаріату України з проханням забезпечити права українській мові: "Ми украінці вільноі Украіни хочемо іспольняти свій рідний язик і писання, то покорно просимо написати нам, щоб ми писали по своему без боязні притісненій, бо нам надоіло уже слухати москалів. Ми, украінці, желаемо нашій Украіні бути вільною і сильною з своіми правами; 14.VIII.1917. Богородичанський Сільський Голова С. Гусак". Джерело: ЦДАВО, ф. 1113, оп. 1, спр. 1, арк. 17.

З листа гетьмана України Пилипа Орлика (1672 – 1742) до Івана Скоропадського: "Блискуча Порта (Османська імперія), Його Величність Король Шведський і Хан Кримський уже межи собою таку згоду зробили, щоб Україна не підлягала ні під чию васальну залежність, а навічно республікою незалежною зосталася б". Джерело: «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских», 1847, – №4, – с. 232.

"Як з'ясувалося, найбільш проукраїнським виявився Стародубський повіт. Уже на першому засіданні переобраного на основі нового законодавства Стародубського земства 24 листопада 1917 р. було заслухано питання про приєднання до УНР. Доповідь зробив голова Стародубського українського товариства Ф. Кибальчич. Питання не викликало суперечок серед гласних, і після невеликого обговорення була ухвалена резолюція: “...Визнати: а) Стародубський повіт входить до складу автономної України; б) що вироблення закону о межах автономії відноситься до компетенції Всеросійських Установчих Зборів і в) визнати участь у виборах до Українських Установчих Зборах”. <...> 25 листопада вона (Стародубська міська дума) відмовилась обирати делегата на Велику Білоруську Раду, мотивуючи це тим, що Стародубський повіт уже приєднався до України". Джерело: "1917 рік на Чернігівщині: історико-краєзнавчий нарис", Чернігів, – 2003, – с. 55.

"Резолюция, вынесенная Бердянской Городской Думой в заседании 12 декабря 1917 года. Бердянская Городская Дума высказывается за присоединение гор. Бердянска к Украинской демократической республике, как составной части Российской федеративной демократической республики, на основе принятых Центральной Радой положений о санкционировании Украинской республики Всероссийским Учредительным Собранием. При этом конструкция власти в г. Бердянск должна быть такова, чтобы вполне были гарантированы права населяющих Бердянск национальных меньшинств. Впредь до создания Украинским Учредительным Собранием правильно сконструированной истинно-народной власти, Городская Дума признает краевыми органами власти Совет Народных представителей Таврической губернии и Генеральный Секретариат Украинской Центральной Рады, опирающейся в делах управления Украины на органы революционной украинской демократии, демократии национальных меньшинств и органы местных самоуправлений. Городская Дума считает необходимым производство выборов в Украинское Учредительное Собрание и примет все меры к тому, чтобы выборы прошли в нормальных условиях, обеспечивающих свободное проявление воли народов, наследующих Украину. Городской секретарь". Джерело: ЦДАВОВУ: Ф. 1115. — ОП. 1. — Спр. 47. — Арк. 67.

15 серпня 1917 року селянський з'їзд Сквирського повіту на Київщині постановив звернутися до Центральної Ради з проханням заборонити газету чорносотенного, монархічного і українофобського спрямування «Киевлянин», що видавалася накладом Київського клубу російських націоналістів. Джерело: Народна воля, Київ, – 1917, – №90, – с. 2.

"Ми, салдати і офіцери 3-ї української сотні при 6-му п. з. п., самі родом з Вороніжчини, Курщини та Харьківщини, гаряче протестуємо проти „інструкції", по якій наші землі не входять в теріторію України Автономної. Ми вимагаємо включення наших земель в теріторію Автономної України і заявляємо, що наши інтереси може задовольнити не Російський Тимчасовий Уряд, а тільки наші представники, Українська Центральна Рада і її Генеральний Секретаріат, який ми визнаємо єдиною законною для нас владою в Автономній Україні". Джерело: Робітнича газета, – 18 серпня 1917, – с. 3.

"Кордони і території володінь Війська Запорізького визнає і проголосить, що вони простягаються не тільки до Вісли, але й до границь Прусії, пообіцяє спільними силами здобувати і до рук Війська Запорізького віддати, як от у Литві воєводство Берестейське і Новогрудське аж до річки Березина". З третього пункту Корсунських статей союзного договору України зі Швецією. Пропозиція гетьмана Івана Виговського (1608 – 1664). Джерело: АЮЗР. 1908, – Ч. 3, – Т. 6.

Лист гетьмана Петра Дорошенка (1627 – 1698) до курфюрста Священної Римської імперії Фрідріха-Вільгельма. «Руський народ» і «москалі», як бачимо, поняття різні. "Край наш розділили вже на дві части, й одну часть запродали Москалеви, а нашу задумують обернути в дикі поля"; "Не витреться з пам'яти людської славна експедиція Хотимська, не замовчить про згадану відвагу війска запорожського Смоленск і богато міст та волостий держави Московської. <...> А все те робилося не для чого иншого, тільки щоби згадані висше – віра, церкви наші і народ руський заживали волі". Джерело: ЗНТШ. – Т. 117. – Львів, 1914, – с. 127.

"Такая власть, такая гигантская сила и могущество навели уныние на самобытное государство, бывшее только под покровительством России. Народ, собственно принадлежавший Петру издавна, [униженный] рабством и [деспотизмом], покорялся, хотя с ропотом. Он имел не только необходимость, но даже и нужду, как после увидим, покориться. Их необыкновенный повелитель стремился к тому, чтобы возвысить его, хотя лекарства его были слишком сильные. Но чего можно было ожидать народу, так отличному от русских, дышавшему вольностью и лихим козачеством, хотевшему пожить своею жизнью? Ему угрожала утрата национальности, большее или меньшее уравнение прав с собственным народом русского самодержца. А не сделавши этого, Петр никак не действовал бы на них.". Джерело: Н. В. Гоголь. Полное собрание сочинений в 14 томах. Т. 9, – с. 83, 84.

Борючись з етнополітичною самобутністю українців, імператриця Катерина II у 1764 році наказала змішано розсадити в Малоросійській колегії малоросіян з москалями, мотивуючи своє рішення так: "Прежде Великороссіяне сидѣли по правую, а Малороссіяне – по лѣвую сторону, что утверждало въ Малороссіянахъ развратное мнѣніе, по коему поставляютъ себя народомъ отъ здѣшняго совсѣм отличнымъ; для уничтоженія сего мненія всю малороссійскую старшину уравнять въ классахъ съ здѣшними и сидѣть членамъ Коллегіи смѣшанно по старшинству.". Джерело: С. М. Соловьёв, "История России с древнейших времен", СПб, – 1851-1879, – Т. 26, – с. 34.

Французька праця «Хроніки і анали Польщі» 1573 року свідчить про існування таких слов'янських народів у другій половині XVI століття: русини, болгари, поляки, москалі, серби, боснійці, словенці, хорвати, богеми, морави, поморяни, масагети (?) та силезці. Джерело: "Les chroniques & annales de Pologne", Paris, – 1573, – с. 2.

Чеський письменник-мовознавець Ян Благослав (1523 – 1571) у своїй книзі «Gramatika česká» (1551-71) класифікує такі слов'янські мови («діалекти слов'янської»): чеську, польську, руську, московську, хорватську, словенську (словацьку), мазовецьку, мову частини татар (?) та інші. Окрім того, автор розмістив покутську народну пісню «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш» як приклад руської мови. Руська мова «не є необробленим діалектом», – пише Благослав, – «кажуть, що й граматику свою мають, але я не бачив її. <...> І є в тім язиці пісень і віршів або римів множество.». Джерело: Jana Blahoslawa Grammatika česká, z rukopisu wydali I. Hradil a J. Jireček. — We Widni. Tiskem L. Grunda. 1857. — С. 340–342.